“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
ККрасень травень, молодшенький син матінки-Весни, найчеканіший зі своїм справжнім ярим теплом, запашним квітненням різнотрав’я, першими ягідками, столовою зеленню, теплими рясними дощами, пташиним співом, бурштином меду («буває май – під кущиком рай, а то розмай – коню сіна дай, а сам на піч залягай»). Недарма ж він ще звався Квітнем, Маєм, Муром, Майосом, Розмаєм, місяцем-Громовиком, Пісенником, Травником, Пролітнем, Ярецем, Росянником, Листоруком…
У праслов’ян травень був місяцем вшанування богині родючості Живи під покровительством Даждьбога (на землі вона ототожнюється із зозулею, а християнство перехрестило її образ на Богородицю), яка щедротами своєї душі дарує життя всьому сущому на землі попри волю верховного божества. І вона ж зустрічає з Пекланцем-господарем пекла душі померлих біля райської брами, проводжаючи душі праведників одразу до благодатних садів Вирію, а грішників після чистилища у вигляді божих іскор повертає на землю в тіла новонароджених немовлят. Живим, які гідно її шанують та приносять богині цього місяця жертви — вона дарує за повір’ями пророчі сни.